ТЕПЛО ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Російські атаки змінили ставлення до тепла: з комунальної послуги воно перетворилося на складову національної безпеки. Великі ТЕЦ залишаються основою міських систем, але кожне влучання в об’єкт критичної інфраструктури демонструє ціну залежності від одного джерела. На цьому тлі зростає попит на модульні, резервні та локальні котельні.

Одним із виробників таких систем є Броварський завод котельного устаткування ARDENZ. За даними компанії, у 2009–2025 роках підприємство виготовило котли та комплексні котельні сумарною тепловою потужністю понад 500 МВт. Згідно з відкритою фінансовою звітністю, дохід підприємства зріс зі 150,5 млн грн у 2024 році до 471,2 млн грн у 2025-му, а за перший квартал 2026 року становив 249,5 млн грн.

Як відродити завод, коли простіше імпортувати готове обладнання? Чому найнижча ціна на тендері може означати найвищі витрати під час експлуатації? І чи має Україна замінити централізоване теплопостачання тисячами малих котелень? Про це – в інтерв’ю з директором БЗКУ ARDENZ і президентом Теплоенергетичного кластеру України АНАТОЛІЄМ КОРЖЕМ.

Ви прийшли в теплоенергетику з автомобільного бізнесу. Що спонукало вас змінити комфортний і зрозумілий ринок на фактично зупинений завод?

За освітою я фахівець із технічного обслуговування автомобілів. Починав із продажів, згодом очолив відділ продажу та став керівником сервісного напряму автомобільної компанії. Поступово ми змінили процеси, й у 2011 році дилерський центр уже посідав помітні позиції на українському автомобільному ринку.

У 2016 році мені стало недостатньо купувати, продавати й обслуговувати чужий продукт. Хотілося створювати щось власними руками. Нам запропонували взяти в управління завод у Броварах, який на той момент фактично занепадав. Обладнання було застарілим, підприємство втрачало фахівців, молоді кадри майже не приходили, а борги із заробітної плати накопичувалися роками.

Перехід був болісним. Раніше я приходив у світлий офіс із панорамними вікнами, а тут – холодний цех, брудні руки, бракувало коштів навіть на мою зарплату. Упродовж першого року я регулярно запитував себе: навіщо мені це потрібно? Відповідь з’явилася, коли ми почали відвантажувати обладнання, яким могли пишатися і за яке були готові відповідати.

Як вдалося модернізувати підприємство з багаторічною промисловою історією?

Насамперед ми оновили обладнання. На застарілих верстатах неможливо забезпечити точність і стабільну якість європейського рівня. Ми вивчали досвід виробників у Європі та США, інвестували в сучасне металообробне обладнання, удосконалювали конструкторські рішення й організацію виробництва.

Наприкінці 2021 року придбали ще один великий майданчик – колишній завод «Стріла». Після багатьох років оренди його інфраструктура перебувала у критичному стані: дахи протікали, а інженерні мережі потребували повної реконструкції. Ми почали проєктувати оновлення, і майже одразу розпочалося повномасштабне вторгнення.

Російські війська стояли під Броварами, на підприємстві залишилося чотири-п’ять людей. Питання про повну зупинку заводу було цілком реальним. Ми вирішили продовжувати роботу настільки, наскільки це було можливо. Те, що ворог не дійшов до міста, – заслуга наших Сил оборони.

Сьогодні наша конкурентна перевага – швидкість. Європейські виробники забезпечують високу якість, але через завантаженість і складніші виробничі процедури часто працюють із довшими строками проєктування та постачання. Українські виробники можуть бути швидшими, але лише за умови підтвердженої якості. Потрібні обидві складові. 

За рік дохід підприємства зріс більш ніж утричі. Що змінилося в бізнес-моделі?

До війни ми зосереджувалися передусім на котлах. Після перших ударів по енергетичній інфраструктурі стало зрозуміло: замовнику потрібен не окремий котел, а готове джерело тепла. Я бачив, як наше обладнання встановлювали в котельнях, і не завжди був задоволений добором насосів, автоматики та трубопроводів, а також подальшим обслуговуванням.

Тому ми перейшли до комплексної моделі, що охоплює техніко-економічне обґрунтування, проєктування, виробництво, монтаж, пусконалагодження й обслуговування. Клієнт має отримати котельню як цілісний продукт із прогнозованими параметрами, а не набір обладнання від різних постачальників, за який зрештою ніхто не відповідає.

Змінився і сам ринок. Громадам і підприємствам теплокомуненерго терміново знадобилися резервні й децентралізовані джерела тепла. Ми реалізовували проєкти у Харкові, Сумах і Києві, постачаємо рішення для Львова. Це не звичайний інвестиційний цикл: попит значною мірою спричинений руйнуваннями. Тому наше завдання – не просто збільшити обсяги виробництва, а створити спроможності, які залишатимуться потрібними й після війни.

Чи став проєкт 16 мобільних котелень для Києва одним із головних випробувань для вашої команди?

Так, це проєкт, яким я справді пишаюся. Йдеться про дизельні аварійні котельні потужністю 1,8 МВт, виготовлені за фінансування Enabel. Їх можна швидко доставити до лікарні чи іншого критичного об’єкта, під’єднати до мережі та використовувати автономно до відновлення основного джерела тепла.

Ми створювали їх для роботи у складних умовах. Котельню можна транспортувати дорогами загального користування у складі автопоїзда зі швидкістю до 70 км/год із дотриманням установлених вимог. Конструкція паливних ємностей також передбачає можливість їх перевезення з пальним: поки одна забезпечує роботу котельні, іншу можна дозаправляти або замінювати. Продумали навіть висувні сходи й поручні, адже під час аварії взимку такі деталі безпосередньо впливають на безпеку персоналу.

Під час приймання фахівці «Київтеплоенерго» окремо перевіряли ККД. За встановленої вимоги щонайменше 93% фактичний показник становив близько 94%. Одна з установок безперервно працювала майже два місяці, підтвердивши надійність конструкції та правильність інженерних рішень.

Коли котельня, створена нашою командою, справді забезпечує теплом лікарню під час енергетичної кризи, мегавати перестають бути просто цифрами. Це відповідальність за людей. За цим результатом стоїть робота всієї команди – конструкторів, технологів, зварників, монтажників, електриків і сервісних фахівців. Такий продукт створюють десятки людей.

Ваше рішення мало вищу початкову вартість, ніж альтернативна пропозиція. Чим була обґрунтована ця різниця і як замовнику правильно порівнювати такі рішення?

Замовник не має переплачувати лише за бренд. Однак порівнювати потрібно не тільки початкову ціну, а й безпеку, ККД, ресурс, сервісопридатність і повну вартість експлуатації протягом усього строку служби. Однакове технічне завдання ще не означає однакової якості продукту.

Наприклад, ту саму вимогу до теплоізоляції можна виконати із застосуванням матеріалів із різними характеристиками. Формально обидва рішення відповідатимуть завданню, але фактичні тепловтрати, температура у приміщенні, безпека персоналу та строк служби відрізнятимуться.

Так само важливі автоматика, частотні перетворювачі, надійність шасі та зручність обслуговування. Найнижча ціна під час закупівлі може обернутися найвищою сукупною вартістю в процесі експлуатації. Це як два автомобілі одного класу: один споживає 16 літрів пального на 100 кілометрів, інший – вісім.

Ми не прагнемо бути найдешевшим постачальником за будь-яку ціну. Наша перевага – підтверджений ККД, безпека, якість автоматизації, ресурс обладнання, зручність сервісу та відповідальність за результат. Тому замовник має оцінювати не формальну наявність характеристики, а її реальний вплив на експлуатацію.

Якість має бути вимірюваною та перевірюваною. Саме тому Теплоенергетичний кластер України разом із виробниками та інжиніринговими компаніями підготував методичні рекомендації для газових модульних котелень потужністю від 300 кВт до 24 МВт. Технічне завдання має визначати функціональні параметри, ККД, автоматизацію, безпеку, ресурс і сервіс, а не конкретний бренд. Це не обмеження конкуренції, а встановлення однакових і зрозумілих критеріїв якості.

Окремий фактор – фінансування. У міжнародних контрактах після перевірки умови та строки оплати зазвичай є прогнозованими. У державних закупівлях виробник нерідко ризикує зіткнутися із затримкою фінансування, тоді як метал, комплектуючі та кредитні ресурси дорожчають. Якщо постачальник надмірно знижує ціну лише заради перемоги, проєкт може стати збитковим, а виконання контракту – опинитися під загрозою. 

Наскільки український ринок залежить від імпортних котлів?

За моєю оцінкою, в окремих сегментах промислового котельного обладнання частка імпорту може сягати близько 70%. Після скорочення виробничих компетенцій українська пропозиція суттєво звузилася, і цей простір зайняли європейські бренди.

В Україні залишилося небагато підприємств, здатних серійно виготовляти промислові котли та комплексні котельні, а в сегменті потужностей понад 10 МВт таких виробників ще менше.

Причина не лише в технологіях. Таке виробництво потребує дорогого обладнання, сильної конструкторської школи, сертифікації та тривалого інвестиційного циклу, тоді як ринок очікує швидкого результату. Тому замовники часто заздалегідь сприймають імпортне обладнання як надійніше.

Водночас локалізація не повинна означати придбання українського продукту лише через його походження. Вітчизняне обладнання має конкурувати за сукупністю показників: ціною, якістю, швидкістю сервісу та вартістю життєвого циклу.

У Європі виробництво котлів великої потужності для міських систем і промисловості коштує дорого. Українські компанії можуть бути конкурентними завдяки швидшому проєктуванню, виробництву та постачанню.

Ми вже маємо представництво у Польщі, партнерську присутність у Німеччині та виготовляємо компоненти для компаній з Австрії й Естонії. Проте експорт починається не зі стенда на виставці, а із сертифікації, локального сервісу, референсних об’єктів і довіри до бренду.

Наступний технологічний крок для нас – серійне виробництво та введення в експлуатацію котлів одиничною тепловою потужністю до 20 МВт для великих міських систем. Перший масштабний референсний проєкт такого класу відкриє додаткові можливості й на європейському ринку.

Ви просуваєте децентралізацію теплопостачання. Україні потрібно відмовитися від великих ТЕЦ?

Ні. Протиставлення ТЕЦ і котелень є хибним. Великі джерела тепла ефективні й мають залишатися частиною системи. Однак місто не повинно залежати від одного-двох об’єктів, ураження яких може залишити без тепла сотні тисяч людей.

Потрібна комбінована архітектура: ТЕЦ, районні та локальні котельні, когенераційні установки, індивідуальні теплові пункти й резервні мобільні джерела, об’єднані в єдину мережу. Тоді у штатному режимі система працюватиме за економічно оптимальною схемою, а під час атаки чи аварії окремі райони зможуть перейти на резервні джерела.

Досвід Харкова, Сум та інших міст показав, що локальні джерела дають змогу зберегти теплопостачання, коли велика генерація пошкоджена. Ми постачаємо подібні рішення й для Львова. Децентралізація – це не демонтаж централізованої системи, а відмова від єдиної точки відмови.

Що найбільше гальмує такі проєкти: гроші, регулювання чи відсутність політичного рішення?

Усе разом, але критичною проблемою є тривалість процедур. Щоб під’єднати резервну газову котельню, потрібно отримати технічні умови, врегулювати земельні питання, пройти проєктування та погодження. У мирний час це може бути виправдано. Під час війни котельня потрібна не через рік, а до наступного морозу.

Частину правил уже спростили, але для резервних джерел потрібен зрозумілий режим: технічні умови протягом одного-двох тижнів або аргументована відмова. Для тимчасових резервних об’єктів необхідний законодавчо визначений режим, який дасть змогу паралельно проходити земельні процедури та готувати об’єкт до підключення. Безпекові й технічні вимоги спрощувати не можна – скорочувати потрібно саме бюрократичний час.

Ще одна проблема – несинхронність рішень. Громада може мати фінансування на котельню, але не мати підготовленого майданчика, доступу до газу чи точок приєднання до теплової мережі. Обладнання приїжджає, а запустити його неможливо. Стійкість починається не із закупівлі обладнання, а з проєктування системи.

Законодавчі зміни передбачають ширше впровадження індивідуальних теплових пунктів. Як це змінить теплопостачання багатоквартирних будинків?

ІТП автоматично регулює подачу тепла залежно від температури зовнішнього повітря та потреб будинку. За незалежної схеми приєднання з теплообмінником він також відокремлює внутрішньобудинковий контур від зовнішньої мережі. Залежно від стану будинку та налаштування системи це може суттєво зменшити споживання тепла й усунути перетопи.

Є й важливий безпековий ефект. Якщо будинок має окремий контур і заздалегідь підготовлені точки приєднання, до нього можна оперативно під’єднати аварійну котельню.

Ми розробили мобільні установки потужністю 300 і 600 кВт, 1,2 та 1,8 МВт. Для окремого житлового будинку, залежно від площі, теплового навантаження та стану огороджувальних конструкцій, можуть застосовуватися компактніші установки потужністю 150–200 кВт.

За умови, що заздалегідь підготовлені майданчик, точки приєднання, електроживлення, паливне забезпечення та гідравлічна схема, підключення мобільної котельні може тривати дві-три години. Така модель може працювати за принципом резервних генераторів: районна адміністрація формує парк мобільних котелень і під час аварії доставляє їх до підготовлених будинків. Це також може спростити залучення донорського фінансування, адже міжнародні партнери частіше підтримують комунальні або районні резервні системи, ніж пряме придбання обладнання для приватного житлового сектору.

Поки що це концепція: реалізованого пілотного проєкту для житлового будинку немає. І це важливо говорити чесно. Найскладніший проєкт завжди перший: усі хочуть побачити готовий приклад, але не всі готові його профінансувати.

Навіщо виробнику ще й очолювати кластер, якщо учасники об’єднання фактично конкурують між собою?

Саме тому кластер і потрібен. Окремий виробник завжди сприймається державою як бізнес, що просуває власний інтерес. Коли спільну позицію формують виробники, проєктувальники, монтажні, сервісні та юридичні компанії, вона має іншу вагу.

Я приєднався до кластера наприкінці 2024 року. У серпні 2025-го став членом правління, а в березні 2026 року мене обрали президентом. Я виконую цю роботу на громадських засадах, тому що мене цікавить можливість впливати на правила ринку, освіту й експорт, а не лише на продажі одного заводу.

Кластер не скасовує конкуренції між учасниками. Але він дає змогу разом працювати над технічними стандартами, законодавчими пропозиціями, підготовкою кадрів, експортом і питаннями, які окреме підприємство не може ефективно розв’язати самостійно.

Один із головних спільних викликів – кадровий дефіцит. Знайти сильного конструктора чи інженера-теплоенергетика надзвичайно складно. Ми можемо придбати верстат, але він не створить новий котел без людини, яка розуміє теплотехніку, матеріали й реальні умови експлуатації. Тому спільно з КПІ ім. Ігоря Сікорського ми започаткували стипендіальну програму для студентів теплоенергетичного напряму й плануємо її продовжувати. Мені кажуть: «Вони ж не всі прийдуть працювати в ARDENZ». Я це розумію. Але хтось залишиться в галузі, а хтось із молодших студентів побачить перспективу й обере цю спеціальність. Це інвестиція не лише в кадровий резерв окремої компанії, а й у майбутнє всієї професії.

Яким ви бачите український ринок тепла після війни?

Хотілося б, щоб ми не повернулися до старої моделі: велике джерело, зношена мережа, непрозорий тариф і ремонт лише після аварії. Україні потрібна система, у якій рішення ухвалюють на основі повної вартості життєвого циклу, а не мінімальної ціни закупівлі.

Майбутня модель – це поєднання централізованої генерації, локальних і резервних джерел, ІТП, сучасного обліку, диспетчеризації та різних видів палива. Тепло, отримане від промислових процесів, когенераційних установок і локальних котелень, має надходити до спільної мережі там, де це технічно й економічно доцільно. Для українських виробників це великий шанс, але не гарантований ринок. Якщо ми пропонуватимемо обладнання нижчої якості під гаслом локалізації, замовник повернеться до імпорту. Якщо ж зможемо забезпечити європейську якість, працювати швидше та відповідати за весь цикл – від проєктування до сервісного обслуговування, – Україна може стати не лише споживачем, а й експортером сучасних теплоенергетичних рішень.

 #ARDENZ #Теплоенергетика #ЕнергетичнаСтійкість #Котельні #УкраїнськеВиробництво #Інфраструктура #ВідновленняУкраїни